Дошкільне виховання у Туреччині

У Туреччині відвідування дитсадка не є обов’язковим, проте, перед тим, як вступити до початкової школи – Anaokulu- дітям, яким виповнилось 5 років необхідно закінчити один рік навчання у підготовчому класі при школі.   Початкова школа триває 8 років, а далі –  для отримання диплому про середню освіту 4 роки навчання у середній школі за обраним профілем.

Рано чи пізно перед батьками кожної дитини постає питання про відвідування  дошкільного закладу, і якщо в Україні це вирішується доволі швидко, бо, як правило, обирається садочок найближчий до дому, то у Туреччині необхідно витратити чимало часу для того, щоб обрати серед неабиякої кількості приватних дитсадків саме той, який підійде найкраще вашій сім’ї за співвідношенням ціни та пропонованої програми виховання. Приватні дитсадки згідно даних турецького Міністерства освіти помітно переважають і ще рік тому на території країни діяло 39% державних та 61% приватних дошкільних закладів.  До речі, українським батькам скоро теж доведеться обирати, позаяк, не так давно була спрощена процедура реєстрації садочків та ще внесено ряд сприятливих змін на законодавчому рівні, а тому в найближчі декілька років можна очікувати “дитсадковий бум” в Україні.

IMG_2134

Державні дошкільні заклади

До державного дитячого закладу приймають дітей з 3-х років, а при вступленні батьки повинні надати довідки про стан здоров’я дитини і про наявність щеплень. Графік роботи з 8.00 до 16.00 та, найімовірніше, Міністерство освіти, затверджуючи час роботи дошкільних закладів, покладалось на те, що в сім’ї працює лише батько, або ж є родичі, які зможуть забрати дитину до 16.00 та організувати її дозвілля до приїзду батьків.

Мені поталанило познайомитися з багатьма матусями, котрі згодилися поділилися своїм  “дитсадківським” досвідом, а тому, щоб не бути упередженою в своїх судженнях, я, коментуючи діяльність турецьких садочків, в першу чергу опираюсь на отримані відгуки, які досить суперечливі.

Так, декотрі батьки нарікають на переповненість груп та відсутність навчальної програми як такої, а інші стверджують, що якість підготовки та умови не завжди будуть гіршими від тих, які пропонують приватні заклади та багато в чому залежатимуть від району розташування  дитсадка. Окрім цього, батьки можуть зіткнутися з чергами, бо на одне місце претендує до 10 дітей, або змушені будуть чекати розіграшу лотереї серед численної кількості бажаючих потрапити в садок. В середньому витрати на державний садочок в місяць будуть складати 200-350 турецьких лір.

Приватні дошкільні заклади

У Туреччині все частіше сім’ї з середнім рівнем достатку та вище надають перевагу приватним садкам, переваги яких очевидні. До приватного дитсадка можна потрапити без черги, а режим роботи до 19.00 зручний для батьків, що працюють. Окрім цього,  невелика наповнюваність груп дає можливість вихователям  приділити більше часу кожній дитині, а матеріально-технічне забезпечення садка буде якіснішим та помітно різноманітнішим. Приватні садочки, конкуруючи між собою, міряються своїми оригінальними та такими, що найкраще розвивають здібності дитини та її особисністі якості, навчальними програмами, попри те, “класичний” перелік занять, як правило, включає ментальну арифметику, уроки драматичної творчості, розвиток координації рухів (спортивні заняття), іноземну мову, музику.   Декотрі садочки пропонують додаткові заняття з балету, кераміки, роботи з деревом. Щонайменше раз на тиждень проводяться виїзні заняття, приміром, катання на конях, похід на ковзанку або у театр. При виборі садка часто переконливим для батьків  аргументом є те, що у навчальній програмі використовуються елементи популярної педагогічної системи Монтессорі (особливо це стосується “наших” матусь, котрі надвичайно довіряють методиці італійського педагога)

IMG_2127

Адаптаційний період у садочку та не лише проходить під контролем психолога та педіатра, і не тільки для котролю за станом здоров’я, але й для того, щоб вихователь по отриманню висновків лікарів зміг вибудувати індивідуальний підхід  до дитини.

Між педагогами та батьками налагоджений якісний зворотній зв’язок: ледь не щодня батьки отримують через WhatsApp фото своїх дітей з уроків, прогулянок і навіть обіду. Інший спосіб – підписавшись на сторінку дитсадка в Istagram або Facebook,  стежити за її оновленнями. Вихователі  відкриті до подібних “звітувань” та активно наповнюють сторінку новими фото. І щоб  абсолютно розвіяти всі вагання батьків, для кожної  дитини вихователь веде щоденник, куди щодня записує її настрій, самопочуття та як йому вдалося впоратися з обідом.

IMG_2146

У приватний садок приймають малюків ледве не з 6 міс., хоча, в основному, батьки, які мають можливість та наміри залучати дитину до поступового процесу соціалізації і міжособистісних комунікацій, віддають дітей до садочка, починаючи з 2,3-3-х років.

Радощі від перебування дитини у дитячому садочку обійдуться батькам у суму від 900 і більше турецьких лір в залежності від обраного садочка. Деякі пропонують навчання по сертифікованій британській системі з іноземними вихователями, відповідно, ціна стартуватиме від 1300 турецьких лір. Багато садочків

Окрім високої вартості, інші мами віднесли до мінусів відсутність чіткої державної політики щодо садочків та відмітили, що якість харчування могла б бути кращою, більш адаптованою до дитячих шлунків.

Ті “наші” мами, які вже певний час проживають у Туреччині помітили, що багато турецьких дітей проводять свій час вдома. І справді, у Туреччині  поширена практика, коли дітей доглядають мами, що не працюють, або бабусі і коли настає час обирати між “дитсадківським”  або домашнім вихованням, найчастіше обирається другий варіант. Доволі низький рівень відвідуваності турецьких дошкільних закладів промовисто доводить статистика – за даними  ЮНІСЕФ (дитячого фонду ООН)  кілька років тому у Туреччині лише 28% дітей були охоплені дошкільною освітою, в той час як в Україні – 52%. Причини різні і окрім високої ціни приватних та недостатньої кількості державних дитсадків, це ще й сторіччями сформовані культурні та релігійні переконання. Мова про те, що у Туреччині працює лише 30% жінок, бо після народження дитини, чи то за власним бажанням чи через заборону чоловіка (і таке досі існує) не працює, а займається веденням домашнього господарства та вихованням дітей.

IMG_2140

Як альтернативу дитсадку, батьки іноді обирають центри раннього розвитку дитини, котрі пропонують групові розвиваючі заняття, наприклад, 2 або 3 рази на тиждень. Найбільш відомі – Gymboree, Happy Moms, My Gym, для вивчення англійської мови –  Helene Doron. Проводячи кілька активних годин на день у групі, діти в ігровій формі вивчають англійську, розвивають мовлення, музичний слух, співають, танцюють і весело проводять час. Обов’язковою частиною програми є розвиток фізичних та творчих здібностей дитини.

І все-таки, що хорошого може дати дитині садок в порівнянні з вихованням в родині? Кожна сім’я виходячи зі своїх власних мотивів має ту чи іншу відповідь. Для мене, досвід у дитячому садку це свого роду психологічне «тренування» малюка, підготовка його до життя в шкільному колективі. Це маленька модель суспільства дорослого, де вимальовуються відносини: лідери виступають вперед, більш поступливі підкоряються або навчаються постояти за себе, свого роду, репетиція дорослого життя. Нам, як батькам, вирішувати чи готова дитина до більш самостійного процесу взаємодії з навколишнім світом чи їй краще залишитись біля мами, щоб довше прожити відчуття емоційної захищеності.

Advertisements

Про щеплення та педіатра у Туреччині

Відтоді, як я стала мамою, намагаюся вдосконалювати свої навички материнства, підчитуючи корисну інформацію та запозичуючи досвід не лише у знайомих мам, а й тих, які діляться своїми знаннями та поглядами в інтернет-спільнотах, створених для батьків. Зовсім недавно в одній українській групі натрапила на обговорення теми щеплень, де мами дискутували про те, чи варто погоджуватись на індійську вакцину, бо французької на той час ніде в місті не було. І на мить я себе відчула такою байдужою мамою, тому що досі не знала, якою вакциною робили всі щеплення моїй дитині в Туреччині. Отож, коли прийшла пора для наступного щеплення, я запитала у медсестри про країну-виробника вакцини. Очевидно, я була першою, хто цікавився цим, бо медсестрі довелося витратити чимало часу для того, щоб знайти відповідь. Я дізналася, що щеплення в 1 рік від вітрянки та КПК (кір, краснуха, паротит) проводили американською вакциною, а від пневмококової інфекції – турецькою. Далі медсестра пояснила, що вона в першу чергу звертає увагу на дату, до якої дійсна вакцина, та в яких умовах вона зберігається. І якщо холодильник, де її зберігають, раптом вийшов з ладу, або була відімкнена електрика на довгий час, вакцину повністю замінюють.

Всі щеплення, які є обов’язковими згідно з затвердженим календарем імунізації (Aşı Takvimi), проводяться безкоштовно у поліклініках – Aile Sağlığı Merkezi– або за вибором батьків у приватних лікарів. Окрім обов’язкових є ще додаткові платні щеплення, про які, як правило, попереджує дитячий лікар – для прикладу, від ротавірусної інфекції та від менінгіту, а батьки приймають рішення щодо їх доцільності. Цікаво, що всі лікарі вносять дані про щеплення до однієї бази даних “Gebliz”, що значно полегшує контроль за своєчасністю імунізації населення на державному рівні. Якщо дільнича медсестра не бачить записів у базі щодо наявності щеплення, то через кілька днів телефонує батькам для встановлення причини і запрошує прийти для її проведення.

Власне те, що у турецьких батьків рівень довіри до вакцинації доволі високий переконливо підтверджує статистика. Так, згідно інформації ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я) відсоток імунізації населення у Туреччині в 2016 р. складав 96%, тоді як, для порівняння, в Україні – менш ніж 50%. Можемо здогадатися, яке рішення прийняли для себе ті мами, які висловили в інтернет-спільноті свої сумніви щодо індійської вакцини.

кімната для щеплень в поліклініці.jpg
Кабінет для огляду та проведення щеплень в поліклініці

 

В Aile Sağlığı Merkezi представлені сімейний педіатр та терапевт. Проте, завдяки ефективному функціюванню страхової медицини, турецькі батьки з середнім рівнем достатку та вище звертаються до педіатрів у платних лікарнях або у приватні кабінети, які, зазвичай, дорожчі. Спостерігатися у приватного педіатра для мам доволі зручно. Скажімо, деякі поточні питання можуть вирішуватись з лікарем відразу у телефонному режимі, або через WhatsApp. Крім того, кожен поважаючий себе приватний медичний заклад має свій онлайн сервіс, де мама може відслідковувати історію хвороби своєї дитини, переглядати результати аналізів, записуватись на прийом.

Кожна мама ще в лікарні після народження отримує медичну картку для новонародженого, у якій є календар щеплень і вже записані перші антропометричні показники – ріст, об’єм голови та вага. Надалі картка не є обов’язковою для лікаря (лікар веде свої електронні записи), але зручна для батьків, щоб стежити за графіком щеплень, вагою малюка та іншими показниками. Іноді картка може містити допоміжну інформацію про перший прикорм, навички та вміння малюка по місяцях, використовуватись для записів лікарем під час планового візиту.

В цілому мої враження від лікарів в Туреччині дещо неоднозначні. Приміром, мені доводилося зустрічати лікарів, які не призначали ліків, а давали можливість вирішитись наявній проблемі природнім шляхом, тобто справитися з хворобою імунітету. А були такі, які без переконливих на те підстав виписували антибіотики, і не лише мені. Переважна частина моїх турецьких родичів, в тому числі і діти, щонайменше двічі на рік лікуються антибіотиками. Ніби й нічого, якби ми не знали, що саме Туреччина є лідером у нераціональному споживанні антибіотиків. Коли у 2014 р. Туреччина вийшла на перше місце у світі за кількістю випитих антибіотиків, Міністерство охорони здоров’я затвердило план на 2014-2017 р. по зменшенню їх недоцільного використання. Чи були подібні заходи ефективними, зможемо дізнатися за підсумками 2017 р.

приватний кабінет лікаря
Приватний кабінет лікаря

Однією з відмінностей від “наших” звичних практик є те, що у Туреччині не існує виклику лікаря додому, незалежно від того  дорослий чи дитина потребує огляду. Турки абсолютно нормально живуть з таким здавалось би “незручним” на перший погляд  явищем, а ось мені довелося звикати. Додому може приїхати лише швидка, але для цього, звісно, мають бути відповідні підстави. У всіх інших випадках огляд та консультація можливі лише у кабінеті лікаря. Через тиждень після народження немовля батьки самі  йдуть на огляд до лікарні і, якщо доведеться, навіть чекають з новонародженим у черзі.

У Туреччині давно діє система електронного обліку рецептів, в Україні лише планується до впровадження. Лікар виписує пацієнту присвоєний системою код рецепту, по якому можна придбати в аптеці ліки. Антибіотики випускаються лише по рецепту та після пред’явлення документу, що засвідчує особу хворого.

Зі свого досвіду можу сказати, що пошуки того педіатра, який підійде вам і вашій дитині займе певний час і це незалежно від того, в якій країні ви знаходитесь. Останнім часом доводилося чути, особливо від турецьких батьків, що дитина одночасно спостерігається у двох лікарів для більшої певності батьків, що, напевно, є доказом того, що лікарів багато, а обрати того, якому будете довіряти, значно важче. Так чи інакше, у кожної мами своя історія відносин з дитячим лікарем  і все не охопити лише цією розповіддю.

Більше про материнство у Туреччині – пологи, годування та виховання дітей

Туреччина – країна казкових пейзажів, багатовікової історії та небачених суспільних контрастів. Це країна, яка манить своїми мальовничими узбережжями туристів зі всього світу і займає перші місця в загальному списку найбільш відвідуваних країн.  Але досі так мало відомо про “позатуристичне” життя у Туреччині, що  в масовій уяві більшості українців існує безліч стереотипів щодо цієї країни.

Так ось, я – мама однорічної доньки, на даний час проживаю у Туреччині та привідкриваю завісу турецького повсякденного укладу життя, розповідаючи про те, як живеться матусям у  цій заморській  країні.

Перед тим як почати розповідь, враховуючи  строкатість та розбіжності турецького суспільства, в якому уживаються різні групи людей, одні з яких є прихильниками східних традиції з консервативними поглядами, а інші – прагнуть до світського життя західних стандартів, вважаю за необхідне уточнити, що я розповідатиму про сучасну середньостатистичну маму у Туреччині.

Так ось, для середньостатистичної мами життя тут досить комфортне та існуючі умови дозволяють насолодитися материнством сповна. Теплий клімат, температура взимку не опускається нижче нуля, рання весна і майже дев’ять теплих та спекотних місяців у році, свіжі та доступні фрукти й овочі майже весь рік, привітність місцевого населення до діток. Але про все по-черзі, як народжують, годують, виховують дітей у Туреччині.

Вагітність.

Правду кажучи, бути вагітною в Туреччині одне задоволення, звісно, при умові, що вагітність протікає без ускладнень. Турецькі лікарі відносяться до вагітності як до природнього процесу, в який слід якнайменше втручатись, тому не навантажують надмірною кількістю аналізів та обстежень. Є лише 2 основних скринінги в першому та другому триместрі. Вагітну не обмежують у їжі, дозволяється все в розумних кількостях. Стримане ставлення до ліків, їх не виписують (коли я була вагітною, то буквально випрошувала призначити мені вітаміни). А ще, Туреччина – гастрономічний рай для того, щоб у період вагітності (та не лише) харчуватися смачною та багатою на вітаміни їжею.

Крім того, як правило, родина чоловіка з нетерпінням чекає на появу малюка  і готова будь-що допомагати та по мірі можливостей задовольняти побажання вагітної, що ще більше сприяє гармонійному протіканню вагітності та доброму самопочуттю.

Пологи у Туреччині.

Не є таємницею, що туркені все частіше надають перевагу кесаревому розтину і за офіційною статистикою Всесвітньої організації охорони здоров”я (ВООЗ) відсоток таких операцій у Туреччині становить десь 56%. Хоча, спілкуючись зі своїми турецькими коліжанками, мені здається, що цей відсоток значно вищий. Лише уявіть, у колі наших знайомих, яке налічує більше 50 чоловік,  лише мама мого чоловіка та її однолітки народжували природнім шляхом. І це не тільки Туреччина, “кесареву епідемію”  переживають такі країни як Бразилія, Мексика, Іран та США. Турецька влада б”є на сполох та з метою побороти феномен хірургічних пологів  ніби  ще  як у 2012 р. прийняла закон, який дозволяє кесарів розтин лише за показаннями, а лікарням, де відсоток природніх пологів вищий пообіцяли державну підтримку. Однак, напевно подібні заходи не зовсім ефективні, а причини набагато глибші, це і психологічний страх туркень перед природніми пологами, і зацікавленість лікарів у грошовій вигоді та у зручному розподіленні власного часу. Тим не менш, не зважаючи на статистику, “наші” мами, які проживають у Туреччині частіше народжують самі. Є багато лікарів, які будуть пітримувати вас у бажанні народжувати природньо, а у деяких лікарнях існують спеціальні курси для майбутніх батьків, вартість яких включена у “пологовий пакет”.

У Туреччині існує 2 види медичного страхування – державне СГК (SGK) та приватне. СГК забезпечує безкоштовний доступ до всіх медичних послуг в державних лікарнях та частково покриває витрати у деяких приватих медичних закладах. Якщо жінка не працюєт, вона маєте право користуватися СГК страховкою свого чоловіка. Діюча модель страхової медицини дає можливість усім громадянам  навіть з невеликим доходом регулярно звертатись до приватних лікарень, яких тут величезний вибір і на будь-який гаманець. Дорогі будуть відрізнятися від дешевших порівняно кращим комфортом та сучаснішим медичним обладнанням. Але навіть у найдешевших запропонують одномісну комфортабельну палату з окремою ванною кімнатою та можливістю залишитись в палаті одному з родичів на ніч, щоб допомагати з малюком після народження.

У Туреччині останнім часом стає дуже модним трендом запрошувати фотографа на пологи. “Інтимні” моменти пологів не знімають, а лише перші секунди появи малюка на світ та незабутні емоції новоспечених мами та тата.

Вже через кілька годин після пологів маму та малюка починають відвідувати численні родичі та друзі, які приносять новонародженому у подарунок золото у вигляді монеток. І якщо “наші” мами відчувають неабиякий дискомфорт від присутності такої кількості людей в палаті, туркеням така увага звична і вони вспівають сфотографуватись зі всіма відвідувачами.

Гостей пригощають щербетом – “лохуса шекері” – спеціально приготованим досить солодким напоєм яскраво-малинового кольору. В напій додають також гвоздику та інші пряності і пропонують також породіллі для посилення лактації. Часто палату прикрашають кульками, бантами, написами з ім”ям малюка, готують цукерки, печиво, які цікаво презентовані у наперід замовлених обгортках та інші дрібниці, які роздають гостям як сувенір на згадку про особливу подію. Як правило, декоруванням палати займаються близькі родичі самостійно, або, рідше, якщо дозволяє бюджет, замовляють професійну івент-агенцію.

Через 2 дні маму з малюком виписують, а якщо пологи були природними, то вже на наступний день. Вдома доглядати за малюком і мамою, яка ще потребує відпочинку, допомагають бабусі, а ті з родичів, які “не дійшли” до лікарні, навідуються по-черзі додому. Доречі, жіночій половині родини відведена особлива роль, оскільки згідно турецьких традицій  їхнім обов”язком є створити для мами і малюка комфортні умови, опікуючись породіллю 40 днів  і найчастіше це завдання виконують тепер вже бабусі. Вважається, що саме 40 днів необхідно жінці, яка народила, для того, щоб відновити сили та прийти в себе.  Утім, у великих містах цю традицію все частіше порушують і догляд у перші дні після повернення з лікарні організовується відновідно до  побажань жінки та можливостей бабусь.

Чим більша родина, тим довше затягується “період гостювань” і “наше” поширене переконання про те, що новонародженому, окрім батьків та бабусь, варто обмежити контакти з іншими людьми в перші декілька днів, взагалі тут не існує.

 

Годування.

У Туреччині про 3 роки декретної відпустки туркені можуть лише мріяти, бо жінка, що працює, має всього 16 тижнів декретної відпустки, 8 тижнів до пологів та 8 – після, а далі – дитину залишають на догляд бабусям або нянечкам. Тому, зі зрозумілих на те причин, працюючі мами завершують грудне вигодовування до року. Доки дитині виповниться 1 рік жінка має право на вільних 1,5 години на день для годування, і може використовувати цей час щодня, наприклад, йти з роботи раніше, або, накопичуючи години, взяти додатковий вихідний день на тижні. Мами, що не працюють, на власний розсуд можуть продовжувати грудне вигодовування і довше.

У кожному торговому центрі майже на всіх поверхах обладнані окремі кімнати для годування, де мама може погодувати малюка груддю або ж замінити підгузок. В окремих торгових комплексах вже є навіть платні кімнати, які  за символічну плату пропонують більш комфортні умови, в кімнаті є мікрохвильова пічь, для того, щоб підігріти суміш, а а прибирання проводиться після кожного відвідувача.

У деяких сучасних районах туркені не соромляться годувати дітей грудьми в громадських місцях,  прикриваючись накидкою з тканини. Утім, врахочуючи те, що за релігійними переконаннями жінка не має права оголювати частини тіла перед іншими, переважна частина населення, а особливо в консервативних та релігійних районах, ставиться до такої ідеї з осудом.

Міністерство у справах сім’ї та соціальної політики Туреччини теж намагається не бути восторонь та пропагує грудне вигодовування як основну їжу до 1 року. На каналі Youtube запустили соціальну рекламу, в якій розповідають про користь грудного молока, агітуючи турецьких мам годувати грудьми своїх малюків та не поспішати переводити малюка на “дорослий стіл” до 1 року.

Прикорм, як правило, починають вводити з 4-6 місяців. Прикорм “по-турецьки” доволі ситний, складається з трьох основних прийомів їжі та двох перекусів ледве не з першого дня і включає різні овочі, до яких поступово додаються молочний рисовий пудинг,  “пекмез” (тягучий сироп коричневого кольору, отриманий в процесі перероблення найчастіше винограду), крем-сир “Лабне”, бісквіт, йогурт та інше, з круп – манна, булгур, рис, а з 8 місяців – починають вводити м’ясо і здебільшого це м’ясо ягня. Однак, у  багатьох турецьких сім’ях часто практикують “педприкорм” для того, щоб змалечку знайомити дитину з різноманіттям смаків і ще й тому, щоб  не ускладнювати собі життя приготуванням щоразу окремого меню для дитини. Тобто, після появи у дитини харчового інтересу мама починає давати йому шматочки їжі зі своєї тарілки. За моїми спостереженнями турецькі мами сміливіші у тому, щоб пропонувати дитині різну їжу трохи не з пелюшок, тоді як “наші” – більш обережні та частіше хвилюються за наслідки.

І для порівняння, варто згадати про фінансову підтримку  турецького уряду при народженні дитини. Зокрема, допомога при народженні – “doğum yardımı” – виплачується одноразово у сумі 300 турецьких лір за першу дитину, за другу – 400 лір, три і більше – 600 турецьких лір.

Окрім цього, роботодавець щомісячно разом з медичною страховкою оплачує  своєму працівнику так звану “мінімальну допомогу на проживання” – “Asgarı Geçim İndirimi” – з розрахунку на кожну дитину в сім’ї у сумі орієнтовно 130-200 турецьких лір. А далі, держава відшкодовує роботодавцю понесені витрати на страховку та допомогу.

Виховання

Переважна більшість дітей починають відвідувати дитячий садок з 2.5-3-х років . Сім’ї з середнім достатком та вище надають перевагу приватним дитсадкам, у яких вивчають англійську, проводять йогу для дітей, а в старших групах – дітей в ігровій формі вчать грати в шахи для розвитку логіки, пишуть комп’ютерні програми і навіть проводять хімічні досліди. Зрештою, спектр занять буде залежати від обраного садочка та його вартості.  Задля безпеки, дітей відвозить та привозить платний шкільний автобус.

Дуже тішить мене, як маму, наявність великої кількості дитячих майданчиків біля житлових будинків, в парках та скверах. І якщо українські діти вимушені гратися ледве не на залишках тих майданчиків, які були побудовані ще за часів мого дитинства, то турецьким дітям у цьому розумінні пощастило більше. Ігрові території у Туреччині доглянуті, обладнані сучасними гойдалками та гірками, зі спеціальним покриттям, щоб не сильно поранитись при падінні.

Іншою істотною відмінністю є те, що у Туреччині не прийнято гуляти з дітьми, якщо на вулиці температура нижче 15 градусів. А поодинокі мами з дітьми восени чи взимку на вулиці, які вам можуть зустрічатися, це в основному росіянки або українки. Щодо турецьких батьків та бабусь, то вони переконані, що холодна пора року не сприятлива для прогулянок і навіть шкідлива, бо дитина замерзне та застудиться.

У “наших” мам, які проживають у Туреччині, доволі часто складається враження, що у турецьких дітей немає певного режиму і о 12.00 ночі можна чути дитячий галас з вулиці. Таке поводження з дітьми справді типово для турецьких батьків. А  ще туркені більше довіряють природному та самостійному розвитку дитини й вірять, що навички та вміння приходять в свій час.

І наостанок, згадала свою знайому американку, яка, захлинаючись від емоцій,  розповідала, як вони вечеряли в одному турецькому ресторані з чоловіком та їх 3-х річним сином та їм (дослівно) “нічого не було за те”, що їх син перевернув з ніг на голову пів ресторану і навіть більше, персонал поводив себе дуже привітно і підігравав малому бешкетнику. І ця історія, напевне, найкраще демонструє місце дитини в турецькому суспільстві, бо в якомусь сенсі – “їм справді можна все”.

Моя осінь у стилі “Хюгге”

Відкриваю для себе осінь з новою добіркою легких історій, після читання яких, уява заповнюється приємними образами та вдається відчути внутрішній стан “hygge” )

“Їсти Молитися Кохати” Е. Гілберт – це вже, мабуть, без перебільшення класика, яку перечитали багато моїх подружок ще кілька років тому та з якими я потім дивилась в кінотеатрі фільм знятий за мотивами книги у головній ролі з Джулією Робертс. Як завжди у таких випадках книжний варіант виявився набагато цікавішим. Дуже тішуся з того, що книга з’явилася українською. Головна героїня, Елізабет, вона і є автором, переживає кризу у стосунках з чоловіком, але з неабиякою  сміливістю приймає рішення піти від нього.  Піти у нове життя, втілюючи свої найпотаємніші бажання. І хоча героїня описує себе як не організовану, трохи незграбну і розгублену пані, для мене вона відкривається у зовсім іншому світлі. Я полюбила її за сміливість приймати непрості кардинальні рішення в житті, не боячись осуду та невідомості майбутнього. Елізабет поїде в Італію, Індію та Індонезію – ось де розпочнуться її пригоди. З гумором в такому легкому  стилі описуються деякі пригоди, що, читаючи, посмішка не буде сходити з вуст. Більше 400-сот сторінок радісних емоцій. Головна ж мета “блукань” країнами це  – віднайти себе і божественне в собі, що героїні вдається наприкінці її  трохи божевільної історії .

..кожне місто має своє власне слово, яке його визначає, і яке визначає більшість людей, що живуть у ньому…І якщо твоє особисте слово не відповідає слову міста, отже, воно не твоє.

І на мить я замислилася, а яке слово визначає Стамбул? КОНСТРАСНІСТЬ  чи ШВИДКІСТЬ, або МЕТУШНЯ? Якщо вірити теорії Джуліо (одного з персонажів книги), то мушу визнати, Стамбул не є моїм містом (хоча внутрішньо я вже давно відчуваю, що не належу цьому місту і ми з ним навряд чи потоваришуємо).

IMG_2023

“The little book of Hygge”  the danish way to live well – виявляється данці вже вкотре визнані найщасливішою нацією поміж інших.  А ще більш цікаво, що існує Інститут дослідження шастя, завдання якого вивчати країни та різні нації на предмет їхнього щастя, а штаб-квартира цього інституту знаходиться саме в Данії. Автор книги, Мейк Вікінг, працюючи у цьому інституті, вирішує написати книгу про таємниці датського щастя. Виявляється, що філософія їхнього щастя закладена в основних ідеях “hygge”, які визначають певний стиль життя, слідуючи якому, починаєш відчувати  радість, легкість і гармонію з навколишнім світом.

Hygge is about an atmosphere…rather than about things. It is about being with people we love. A feeling that we are safe…or simply just be by yourself enjoying a cup of tea.

Hygge has been called everything from “the art of creating intimacy”, “cosiness of the soul” and “the absence of annoyance” to “taking pleasure from the presence of soothing things”….”cocoa by candlelight”.

“Hygge” – має багато значень, це і “мистецтво створення затишку”, “спокій душі”, “відсутність подразника з-зовні” і навіть “какао при світлі свічок”. Данці навчилися досягати всіх перелічених станів. Дивно, що населення навіть вбачає більш переваг ніж недоліків у тому, що у Данії не зовсім сприятливі погодні умови (а зима там господарює майже всі 7 міс) та одні з найвищих податків у Європі. Правильне освітлення приміщень, камін, розмови у колі сім”ї, природа, гаряче вино і ще багато чого – є атрибутами життя у стилі “hygge”. Здавалось би, нічого нового, такі прості речі…а все ж таки, стільки сенсу у цьому для пересічного данця.

5 неочікуваних викликів для мами-іноземки в Туреччині

Виховуючи дитину в Туреччині, вам, як мамі-іноземці доведеться не раз зіткнутися з непередбачуваними життєвими ситуаціями та зовсім несподіваними викликами.  Проте, для того, щоб адаптація проходила легше слід сприймати будь-яку незвичну ситуацію з гумором та оптимізмом. Нижче – мій топ-5 викликів для мене, як  мами в Туреччині, з жартівливо-іронічним відтінком їх сприйняття.

  1. Перейти дорогу з візочком

Річ у тому, що турки не дуже люблять правила та ігнорування правил дорожнього руху тому приклад. Навіть, якщо ви з візочком на “зебрі”, будьте пильними, бо скоріш за все вам не зупиняться. Краще дочекатись коли стихне потік машин і, уважно озираючись в обидві сторони, перейти на інший бік. Якщо ви мама-водій, то майте на увазі, що правилами нехтують не лише водії, але й пішоходи, які звикли “перебігати” дорогу у зовсім  непризначених для цього місцях, а у бажанні перескочити на той бік можуть бути доволі спонтанними.  Я, як сумлінний водій, продовжую зупинятись перед пішоходним переходом, хоча й задумуюсь чи не створюю я тим самим аварійну ситуацію, позаяк для місцевих це досить неординарний вчинок, який викликає величезний подив та сумніви чи можна мені довіряти (чи не натисну я на газ раптом), а переходячи дорогу, вони ще довго здивовано дякують услід.

c5e5b4d8f61ad1c8918d1311a1cf86b2--a-mother-the-road

2. Знайти подругу для прогулянок з дітьми восени та взимку.

Раніше я розповідала Материнство по-турецьки: спостереження українки, що у турків не прийнято гуляти з дітьми, якщо на вулиці температура нижче 15 градусів, тому восени та взимку звикайте, що на вулиці з візочком ви будете майже одна. Якщо  усамітнення не є метою вашої прогулянки, то раджу знайти подругу для компанії серед “наших”. Хороша новина у тому, що біля будинку або у парку в холодну пору року поодинокі матусі з дітьми, які вам зустрічатимуся, це в основному росіянки або українки, що значно полегшує пошуки приятельки для спільних прогулянок.

денис-34

3. Звикнути до турецьких лікарів

Я не намовляю на кваліфікацію місцевих лікарів. Я на власному досвіді переконалася, що в Туреччині зустрічаються хороші фахівці (лише пошуки займуть певний час, хоча хто знає, можливо вам пощастить віздразу), медичні заклади тут в цілому на достойному рівні, а діюча модель страхової медицини має цілу низку переваг для населення. Однак, підхід у лікарів інший і “наші” мами люблять добряче цю тему обговорити і пожалітись одна одній, а з  турецьких родичів  ніхто не “розділить вашого горя”, бо вас не зрозуміє.

Так ось, огляд у лікаря триває 5 хв. і ніяк довше, бо у коридорі ще черга бажаючих потрапити на прийом. Зазвичай лікарі не обтяжують себе надмірними роз”ясненнями щодо діагнозу чи призначення того чи іншого лікування. Ви маєте просто повірити їм, що туркам справді вдається робити без краплі сумніву. І якщо “наша” мама ще вдома “загуглить” назву ліків, діагнозу, симптоми, перевірить результати аналізу для того, щоб бути певною у словах лікаря, турецькій мамі не спаде навіть подібне на думку. Хоча, скоріш за все таке надмірно хвилююче ставлення українських матусь може бути ще й наслідком негативного досвіду у відносинах з лікарями в нашій країні, а у туркень досі потреби у  подібному контролі не виникало.

Далі, вам не випишуть купу ліків (коли я була вагітною, то буквально випрошувала призначити мені вітаміни) і це б я, звісно, віднесла до плюсів.

А найменш приємне – турецькі лікарі “рекордсмени” в призначенні антибіотиків  для рішення багатьох проблем зі здоров”ям (за  офіційною статистикою ВОЗ 2014р. лідируючі позиції в зловживанні антибіотиками належать саме Туреччині).

shutterstock_55120513

4. Пройти непомітно з візочком повз допитливих турків.

Це досить наболіла тема для мам-іноземок Життя мами – іноземки в Туреччині, яким надзвичайний інтерес до діток створює чималий дискомфорт. Пощипати за щічки, ножки та ручки вашого “бейбіка” абсолютно нормальне явище для місцевих, байдуже, що ви зовсім незнайомі люди. Для того, щоб хоча б якось зменшити кількість “залицань” до вашого малюка, можете поглядом дати зрозуміти, що не бажаєте продовжувати спілкування, тобто “скорчити гримасу”. Іноді працює, однак на вас можуть і образитись, але якщо ви не дуже вразлива, то спосіб більш-менш дієвий. Більше про методи “протидії” в таких випадках 3 безневинні звички місцевих турків, які можуть допекти, якщо ви мама – іноземка в Туреччині

5. Турецька родина.

Родина для турків це святе. На кожне свято та не лише турки люблять збиратись великою родиною, яка може налічувати до 100 чоловік. А уявіть весілля на 250 чоловік мінімум, і по-іншому навіть не буває. Не те, щоб я проти, але для вас як іноземки це може створити певні незручності, на початку, хоча б через те, що ви не володієте достатньо турецькою.

І найбільш хвилююча тема серед мам-українок та росіянок, це коли через кілька годин після пологів вся ця численна “братія” починає навідуватись по черзі в лікарню і в палаті утворюється “вавілонське стовпотворіння” та байдуже, що вам, вимучившись не одну годину, в цей момент нікого бачити не хочеться (і це ще м”яко кажучи).

main_garbuz2

А втім, якщо ви живете в іншому місті (що часто і трапляється), то контакти з родиною можна обмежети до нечастих зустрічей на свята та регулярними телефонними розмовами. І найчастіше саме такий спосіб спілкування з родичами сприяє гармонійному розвитку стосунків між вами.

 

3 безневинні звички місцевих турків, які можуть допекти, якщо ви мама – іноземка в Туреччині

Протягом дня список завдань у мами нескінченний і життя стає чимось схоже на казку про Попелюшку.  Але якщо ви мама-іноземка в Туреччині, то  додати “колориту” до вашого щоденного клопоту можуть місцеві турки зі своїми непідробною допитливістю  та усталеними звичками.

Чому спочатку дивуєшся і почуваєшся стурбованим, але, зрештою, звикаєш і підлаштовуєшся до існуючого укладу , про це мова піде далі.

1. Турецькі господині, на мій погляд, досить вправні – гарно готують, в їх домі завжди панує бездоганний порядок, вони виростили дітей і доглянули не одного онука, а тому вважають себе експертами з усіх житейських справ. В їх очах ви молода і недосвідчена (та ще й іноземка!), а тому ви потенційно не можете бути дбайливою та розумною мамою, вас потрібно вчити і розказувати, як  все має бути “по-правильному”.  У своїх нав”язливих намірах радити та вчити вони почуваються досить самовпевнено, тому будьте готові, що незнайомі тітоньки на вулиці, на дитячому майданчику, в під”їзді будуть робити вам зауваження і роздавати інструкції. Ви не вдягли капелюха дитині на сонці, взимку ви дитя не достатньо щільно вкутали, ручки холодні, ніжки замерзли, а очки злипаються і так далі. На щастя таке трапляється не часто, а якщо таки станеться, ігноруйте, або робіть вигляд, що не розумієте. А якщо вже зовсім не можете стримати емоцій, чемно спитайте, яке їм діло. Почесне місце серед всіх “радників”, як правило” відведено мамі вашого чоловіка, але раджу ще на початку стоснуків делікатно окреслити ваш особистий простір та “територію вашого господарювання”.

2.Зазвичай безневинна та щира цікавість  турків проявляється у всьому. Для них ви цікавий “об”єкт”, бо ви іноземка (по-іншому виглядаєте, розмовляєте, вдягаєтесь і зовсім незвично, на їх думку, виховуєте дітей), а тому вас можуть засипати питаннями просто на вулиці. Найчастіше порядок “допиту” такий:

  • звідки ви?
  • звідки родом родина чоловіка? (для турків це дуже особливе питання, а якщо раптом виявиться, що ще й земляки, розмова може ще затягнутися)
  • ким працює чоловік?
  • чи часто бачитесь з сім”єю чоловіка?

А ті, що зовсім не мають відчуття такту спитають:

  • чи у вас орендована квартира, чи своя?
  • які стосунки зі свекрухою?
  • як вас мама могла так далеко відпустити за кордон?

Наведений перелік питань не вичерний, хто зна у якому руслі піде розмова і про що вас ще спитають. Так чи інакше, ви маєте право не відповідати і, щоб уникнути розмови можете вдати, що турецька у вас не дуже.

3. Турки обожнюють маленьких дітей і часто така любов немає меж.   Пройти з візочком, щоб туди ніхто не заглянув  неможливо.  Подекуди така увага доречна, приємна батькам та неабияк потішить вашого малюка. Але й буває, що незнайомі вам перехожі втискаються по пояс у ваш візочок, починають чіпати дитину, пощипувати за ручки і щічки та гучним голосом загравати так, що у дитинки відразу зникає посмішка, а у мами здіймається у грудях роздратування. Боротись з цим явищем ви не зможете, тому просто радійте, що вашого малюка так люблять, а зовсім надокучливим можете відверто казати, щоб не доторкувались.

Щоб зрозуміти тонкощі притаманні турецькій культурі потрібен не один рік і чим глибше ви занурюватимесь у буденність турецької родини та уклад суспільства, тим більше ви будете дивуватись та бентежитись, але  поступово віднайдете свою стратегію поведінки і,  де потрібно, підлаштуєтесь,  іноді, закриєте на щось очі та, врешті-решт, навчитесь спокійно сприймати середовище таким яким воно є. Отож, глибоко вдихаємо…повільно видихаємо…оммм

 

Життя мами – іноземки в Туреччині

Цього разу я поспілкувалася з матусями з різних країн, які проживають та виховують своїх дітей в Туреччині. Наскільки комфортно народжувати та ростити дітей в країні 4-х морів, що подобається і, навпаки, чого не вистачає, якщо порівнювати з рідною країною. Саме про це я спитала своїх знайомих матусь, які за різними обставинами долі на даний час проживають в країні, яка поєднує в собі  водночас східні традиції з консервативними поглядами та сучасність і стремління до світського життя західних стандартів.

Еймі Лін, 36 років, США. Виховує сина 2-років та викладає англійську  в приватній школі в м. Стамбул. З чоловіком багато подорожують по роботі.

“Мені подобається, що  практично в кожному ресторані є ігрова зона для дітей і це дає можливість батькам трохи розслабитися і спокійно провести час. А ще турки просто обожнюють дітей! Дуже легко заводити нові знайомства в парках, або коли ми десь відпочиваємо, бо місцеві не залишаються байдужими, коли бачать нашого малюка і підходять, щоб з нами познайомитися.

Чого не вистачає? Це досить підступне питання, зважаючи, що ми  інтернаціональна сім”я  – мій чоловік з Індії, наш син народився в Китаї і ми кожні 3-4 роки по роботі змінюємо країну проживання. Нам доводилось працювати в США, Індії, Китаї, Тайланді і ми навчились швидко звикати до різних умов. Для мене, мабуть, в Туреччині найважчим було знайти справді хорошу нянечку для сина. Тут для місцевих звично, що малюків доглядають бабусі, які готові підлаштовувати своє звичне життя під потреби своїх онуків, а тому сфера догляду за дітьми приватними нянечками розвинута досить погано. Саме тому мені довелось відкласти свою роботу за контрактом на невизначений термін і витратити чимало зусиль на пошук кваліфікованої няньки”

Кама Арслан,  40 років, Азербайджан. Мама 9-міс. малюка Алі Мерт, який вже встиг знятись в рекламі. Проживає в м. Стамбул 4-й рік, в минулому – вчитель.

В місті та в районі, де проживаємо ми є багато дитячих майданчиків з якісними гойдалками, гірками та іншими розвагами для малечі. Ця територія належить лише дітям і підлітки чи дорослі без дітей не можуть просто прийти на майданчик і посидіти, щоб просто провести час, тоді як в моїй країні таке трапляється часто. Майданчики доглянуті, чисті, щороку оновлюються. Подобається величезний вибір магазинів з якісним та у порівнянні недорогим дитячим одягом і приладдям.

А ось нашим педіатром не задоволена, хоча і не поспішаю змінювати, оскільки за відгуками інших мам таке легковажне ставлення типово для більшості турецьких лікарів. Я маю на увазі, що у приватній лікарні ми платимо зовсім не низьку вартість за прийом, але наш лікар проводить огляд за 5 хв., не даючи детальних роз”яснень. Тоді як в Азербайджані наш сімейний педіатр більш дбало проводить огляд і готовий витрачати свій час відповідаючи на наші питання.

Вибір дитячого харчування в магазинах досить обмежений у порівнянні з кількістю і якістю пропозиції в моїй країні.

І зовсім не розділяю радість від того, що тут так люблять дітей. Люблять настільки, що на вулиці чи в магазині зовсім незнайомі перехожі почуваються досить вільно, щоб підійти і поговорити до мого малюка, взяти його за руки, торкатися обличчя, а то й цілувати. На мою думку, в Туреччині в цьому відношенні відсутнє будь-яке розуміння гігієни, а таке “панібратсво”  на вулиці створює для мене чималий дискомфорт”.

Катя, 28 років, Росія. Мама активного хлопчика 2-х років. Дозволяє сину гуляти в дощ та стрибати по калюжах. 6-й рік в Туреччині.

“Коли я бачу, якими теплими та щирими можуть бути стосунки між братами і сестрами в турецькій сім”ї, я задумуюсь про другу дитину. Культ сім”ї заснований на повазі один до одного та до старших – ось що справді характерно для Туреччини.

Одного разу ми гуляли в парку з моїм 2-річним сином і він, побачивши гру у футбол старших хлопців,  був настільки радісно схвильованим, що підбіг і “присвоїв” собі м”яч посеред гри. Я чекала бурхливої реакції від “гравців”, але натомість вони підбігли до Атілли і почали з ним возитися – кидали йому м”яч, жартували, підстраховували, щоб він не впав. Такої реакції я не чекала, хлопцям було лише по 12-14 років, але вони відірвалися від свого матчу, і з такою щирою цікавістю та терпінням гралися з моїм сином допоки йому стало не цікаво і йому не забажалось нових вражень. Таке відношення до  менших мабуть йде з сім”ї,  де є брати і сестри.

Подобається великий вибір фруктів та овочів, дитину змалечку привчають їсти різноманітні овочі, страви заправлені оливковим маслом , одним словом, таке різноманіття якісної їжі дає можливість слідувати принципам здорового харчування.

Ми живемо у найбільшому місті Туреччини і таке космополітичне і переповнене місто втомлює. Місто контрастів! Ти можеш жити у сучасному районі і спілкуватись з людьми сучасних поглядів, які за стилем життя не відрізняються від європейців, а вже поруч за декілька хвилин на авто – попасти в абсолютно інші умови – консервативний та релігійний район, де самому гуляти у звичному мені одязі небезпечно. Це як потрапити в іншу віртуальну реальність. До таких контрастів потрібно звикати і вчитися жити в такому строкатому середовищі. Ну і відстані, іноді, щоб потрапити з одного місця в інше потрібно простояти в заторах і витратити години часу, тому частіше відмовляємось від ідеї урізноманітнювати наше дозвілля і залишаємось у нашому районі.”

Руслана, 32 роки, Україна. Мама 5 міс. доньки Дженнет (в перекладі з турецької – “Рай”), в м. Стамбул майже 2 роки, прихильниця раннього розвитку дитини, багато вивчає на цю тему і мріє відкрити свій дитячий садок.

“Сім”я для турків понад усе. Сімейні цінності плекаються з дитинства і, знайомлячись ближче з турецькими сім”ями, я помічаю з якою повагою та шаною діти ставляться до своїх батьків.

На вулицях в цілому досить охайно, на дитячих майданчиках не почуєш лайки, а побачити особу на підпитку не реально навіть. Я про те, що є культура поводження на вулиці, а саме, на території призначеній для дозвілля дітей. Формуванню такої культури сприяє ще й те, що релігія не дозволяє вживати алкоголь, тому турки п”ють вдома або у ресторах і в менших кількостях, а на територіях близьких до навчальних закладів спиртні напої продавати заборонено.

Купуючи ліки в аптеці, я більш впевнена, що не натраплю на підробку, і це не лише ліки. Це стосується також їжі та одягу, які тут помітно якісніші.

А ось з чим не можу погодитись, це коли спостерігаю за тим, як місцеві мами поводяться з дітьми. По-перше, у дітей немає режиму і о 12.00 ночі можна чути галас дітлахів з вулиці, тоді як це вже час для сну.  По-друге, у місцевих мам не прийнято гуляти з дітьми на вулиці. Місцеві жінки нададуть перевагу прибиранню, готуванню, посиденькам з сусідками за чаєм та бьореком (випічка з різними начинками), аніж підуть гуляти з дітьми.

І дуже хвилююча для мене тема про допитливість місцевих до дітей.  Майже кожен може заглядати у наш візочок, а ще й гірше – на руках підкидати чуже маля.”

Я дякую молодим мамам, які згодилися поділилися своїми досвідом материнства та поглядами на життя в Туреччині, а точніше саме в Стамбулі.  Звичайно, що як і в будь-якій іншій країні Туреччина має свої переваги та недоліки, але для того, щоб перебування тут було цікавим, насиченим та повноцінним  потрібно вміти пристосовуватися до умов і вимог цього величезного міста. А ще створювати власний невеликий “світ” відкритий для найдорожчих людей та друзів, в якому затишно і в якому ми почуваємось щасливими.

I am Malala. Я – Малала.

Реальна історія дівчинки з Пакистану на ім”я Малала та її не менш харизматичного та хороброго батька – Зіауддіна, які намагались відстояти свої права перед безжалісними  дядьками з бородами, озброєними автоматами Калашнікова. Малала вижила після спроби її застрелити, за те, що розповідала всьому світові про свавілля представників угрупування Талібан, але, дякувати Богові, вижила, і зараз зі всією сім”єю проживає у Великобританії  в безпеці.

А шкода, що ця книга не включена до шкільної програми. По-перше, ця історія мабуть б мотивувала до навчання, бо те що ми сприймаємо як належне, як ось отримати освіту, інші, в далекій від нас частині світу, виборює право і ризикує життям, сідаючи щодня в шкільний автобус. По-друге, в книзі оповідаються реальні події та особливо детально описується роль жінки в суспільстві відмінного від нашого. І поки мусульманство завойовує позиції в світі за кількістю вірян та прихильників, ми все ще так мало про цю релігію знаємо, про її світлі та темні сторони.

В 2012 створено фонд Малали, який бореться за права дівчат на освіту не тільки в Пакистані, але й в Нігерії, Сирії та інших країнах, де право на освіту нехтується.

Дехто звинувачує Західний світ в спекуляції з історією Малали , а багато пакистанців називають її лицеміркою та удавальницею. Нехай собі! Правда у тому, що завдяки Малалі та небайдужим ми почули цю історію, а ще сотні дівчат зараз мають можливість вчитись, дякуючи фонду.